Село Порошково… Таке собі село …
Здавалося б
звичайного нічого.
Та скільки
знаменитостей було!
І кожен залишив частинку свого.
Тут народився
Штефан Августин,
Михайло Кречко
вийшов в світ широкий.
Крута дорога із
сусіднього села
Юрія Шипа в
письменство вивела.
о. Євген Фенцик (1844 — 1903)
У 1885 – 1903 рр. у с. Порошково
жив і працював Євген Андрійович Фенцик – закарпатський освітній діяч і
письменник, греко-католицький священник. Навчався Є. Фенцик в Ужгородській і
Сатмарській (нині місто Сату-Маре в
Румунії) гімназіях, затим на богословському факультеті Віденського університету.
Під час університетських студій у Відні він зацікавився історією та культурою
слов’янських народів і пройнявся ідеєю їх єднання, відвідував гуртки цього
спрямування. Здобувши вищу освіту, з 1869р. став працювати сільським священиком
у закарпатських селах Богаревиці, Буківці, Дусині, Порошкові, Великому Раковці
та Горінчеві – останньому селі (на Хустщині) його місця проживання, де і помер.
Проживаючи в селі Порошково, Є.А.Фенцик свої
спостереження та висновки робив саме з того, що бачив навколо себе: важке
економічне становище селянина, його життя та побут, звичаї й традиції,
занедбаний стан освіти. Діяльність Є.Фенцика – літературна, освітня та духовна
припадає на період, коли в нашому краї посилюється примусова мадяризація, яка
закінчується в 1916 році переводом підручників для шкіл з кирилиці на латиніку,
фактичною забороною русинської мови.
11 січня 1893 року в сімї
священника Євгена Фенцика народився хлопчик - внук Є. Фенцика Августин Штефан.
Доля щедро наділила талантами дитя, завдяки яким А. Штефан посів гідне місце в
історії нашого краю, хоча його діяльність незаслужено замовчувалась.
Літературна спадщина Є. Фенцика досить
різноманітна своєю тематикою і жанровою широтою. Він був автором численних
поетичних, прозових і драматичних творів, публіцистичних нарисів та
етнографічних статей, перекладів і фольклорних записів, укладачем церковних
проповідей. Свої різножанрові твори і краєзнавчі праці друкував в ужгородських
і львівських газетах. Фенцик писав поезії, (поема «Корятович»), балади, оповідання
та повісті з життя інтелігенції й духовенства: «Нищиє духом», «Учитель Неборака»,
історична драма «Покорениє Ужгорода», деякі твори під псевдонімом Володимир.
Прогресивною і плідною є також Фенцикова видавнича і журналістська
діяльність. У 1885 році він заснував журнал «Листок», який редагував до
останніх днів свого життя. У часописі публікувалися його власні та інших
авторів літературно - та історико-краєзнавчі розвідки, науково-популярні
статті. Наш земляк уклав також для народних шкіл п’ять підручників з русинської
граматики, історії, арифметики, природознавства, фізики, а для віруючих —
«Молитвослов» і «Литургику». Вдячна культурно-мистецька громадськість
Закарпаття встановила й урочисто відкрила в Ужгороді (біля теперішньої обласної
філармонії) 16 травня 1926 року пам’ятник Є. Фенцику (скульптор Олена Мондич).
Августин Штефан (1893 – 1986)
Народився 11 січня 1893
року в селі Порошково на Перечинщині в сім’ї священника
Євгена Фенцика. Закінчив Ужгородську богословську семінарію, Будапештський університет. У
1921 році стає директором торговельної
академії в Ужгороді, а потім в Мукачеві. В 1938 році його обирають головою
Сойму Карпатської України. Після окупації Закарпаття Угорщиною виїхав у Прагу,
а потім у США, де в 1986 році помер.
На будівлі школи с.
Порошково встановлено меморіальну дошку Августину Штефану, педагогу,
громадському та культурному діячеві, міністру уряду Підкарпатської
України. Ініціатором встановлення дошки
та вшанування видатного уродженця села Порошково став вчитель історії місцевої
школи, депутат районної ради Іван Готра.
Підгірянка Марійка
(1881 – 1963)
Народна поетеса,
драматург, справжнє прізвище Марія Домбровська. Народилася 29 березня 1881 року
в селі Білі Ослави, що на Прикарпатті, у сім’ї лісничого.
До одинадцяти років
Марійка жила у свого дідуся в селі Заріччя. Дідусь навчив її читати і писати. У
тринадцять років склала першого віршика. Юна поетеса самостійно опановує
навчальну програму і в липні 1896 року, у Коломиї, екстерном складає іспити за
восьмикласну жіночу гімназію. В червні 1900 року, у Львові екстерном складає
іспити за учительську семінарію і одержує атестат народної вчительки.
З того часу понад
сорок років вона вчителювала у різних школах Галичини та на Закарпатті, у селах
Зарічово і Порошково.
Марійка Підгірянка
була учасницею віча українського вчительства Галичини та Буковини, що
відбувалося влітку 1904 року.
У 1908році з
допомогою І.Франка вийшла у світ її перша
поетична збірка « Відгуки душі».
Поетеса внесла певний
вклад і в педагогічну журналістику: була редактором двотижневика « Український
учитель» ( 1912 р. ).
Перебуваючи на
Закарпатті, Марійка Підгірянка написала понад сто дитячих поезій.
18 травня 1963 року
Марійка Підгірянка померла. Поховано її на Личаківському цвинтарі у Львові.
Кречко
Михайло Михайлович (1925 – 1998)
Народний артист України, спеціаліст
вокального і хорового мистецтва, диригент. Народився в с. Порошкові
Перечинського району 5 вересня 1925 року. Після закінчення в 1994 році
учительської семінарії працював на робітничій околиці Ужгорода – Радванці, де організував
свій перший у житті самодіяльний хор, у якому брала участь робітнича молодь,
інтелігенція. Далі навчався в Київській державній консерваторії. Закінчивши з
відзнакою консерваторію, у 1954 році повертається в Ужгород. Восени того ж року
Міністерство культури України призначає Михайла Кречка художнім керівником та
головним диригентом Закарпатського народного хору.
У 1969 році Михайло Кречко став художнім
керівником, директором і головним диригентом державної заслуженої академічної
хорової капели „Думка”. З того часу і до останніх днів свого життя жив у Києві.
Однак не поривав тісних зв’зків з рідним краєм, Закарпатським народним хором.
Помер Михайло Кречко 1998 року.
Шип Юрій Васильович
Поет,
народився 3 травня 1943 року в с. Мокра в селянській родині. Закінчив
філологічний факультет Ужгородського національного університету. Поєднував
педагогічну роботу в школах м. Ужгорода і в селі Великі Лази з
природоохоронною, на посаді відповідального секретаря Закарпатської обласної
організації Товариства охорони природи. Працював редактором відділу тижневика
„Карпатський край”. З 1992 року – головний спеціаліст державного управління
екології та природних ресурсів Закарпатської області. Член Національної спілки
письменників України з 1989 року.
Автор книжок „Бита карта” (1984), „Градусна хвороба”
(1986), „Феркові фіглі” (1990), „Веснярики” (1994), „Прогулянка по звіринцю”
(1994), „Сині сльози” (1995), „Не плюй, Грицю, у криницю” (1995), „Славлю Бога”
(1995), „Журба над криницею”(1997), „Пан ГОСТИня” (1997), „Співаничок для
діточок” (1999), „Усміхнена педагогіка” (2001), „Соло під небом” (2002), „Школа
мудрого діда” (2009) та ін.
Нагороджений урядовою нагородою – медаллю „За відвагу
на пожежі”. Лауреат літературних премій: обласної – імені Федора Потушняка
(1998) і премії імені Августина Волошина, та Всеукраїнської – імені Леоніда
Глібова (2002).
Кул Юлій Антонович
Прозаїк, народився у селі Мокра
Перечинського району 21 липня 1945 року, в багатодітній сім’ї вчителів.
Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім.І.Франка, працював
на керівних посадах у Міжгірській і Перечинській районних газетах, «Молоді
Закарпаття», «Карпатському краю». Свого часу навіть видавав цікаву приватну
новинку «Моя газета». Не раз Юлій Антонович опинявся на відповідальних посадах:
заступника голови Перечинського райвиконкому, районної ради, головного
спеціаліста Ужанської екоінспекції.
За 25 років газетної практики Юлій
Кул глибоко спізнав рідний край, водночас не сторонився і громадської роботи. У
творчому набутку Юлія Кула солідна науково-дослідницька праця у співавторстві –
з історії Перечина та Турянської долини в цілому. Автор повісті „Олені трублять
зорю” (1989), історико-краєзнавчого нарису „Тур’я-Ремета” (2001). У
співавторстві видано збірник „Перечин” (1999) і „Перечинщина – край
закарпатських Бескидів” (2004). Причетний він і до багатьох інших подвижницьких
справ рідних краян: розробки герба Перечинщини, геральдичних знаків
Тур’я-Ремети, Туриці, Вільшинок.
Нариси – його улюблений жанр.
Талановитий майстер пера, Юлій Кул завжди намагався і намагається привносити
живий струмінь у справу. Член Національної спілки журналістів України.
Комментариев нет:
Отправить комментарий